Усе тобі, народе мій величний

 

Круглий стіл, присвячений поезії Степана Шеврякова

Бібліотекар:

Степан Васильович Шевряков народився 22 травня 1937 року в селищі Голованівськ.

В 1958 році закінчив Миколаївський педагогічний інститут, мовно-літературний факультет. Працював учителем, директором школи,  інспектором шкіл районного відділу освіти.

З 1966 року – член обласного літературного об’єднання. З цього часу регулярно друкувався в районній, обласній та республіканській пресі.

Перша збірка творів, підготовлена ним до друку, через важку хворобу та смерть, яка сталася 28 січня 1982 року, не була видана.

В 1994 році дружина Лариса Андріївна, та донька Вікторія Степанівна, здійснили його задум і видали його збірку «Ватерлінія серця».

          Дана збірка поезій – це роздуми про філософію життя, кохання, любов до природи та прекрасні рядки про матір та єдину донечку. Читаючи його вірші, особливо глибоко відчуваєш велике багатство душі громадянина, вчителя та поета.

Нещодавно дружина та донька видали другу збірку поета «Заповітне», яка вміщує 243 поезії. 243спалахи душі! 243 крики душі! Душі, яку всі називають бентежною. Степан Шевряков усе життя поривався за хмари. На землі йому було не дуже затишно, бо не сприймав облуди, гніту, неправди, жорстокості й байдужості. І його поезії, навіть дуже приземлені, мають у собі запас космічної легкості, що кличе душу до польотів у Всесвіт.

Очевидно, що майстерність поета зростала з кожним віршем, словом і, як сказав у передмові до книги член спілки письменників України Г.Мельничук, дослідник творчості С. Шеврякова «Поет за всіма ознаками йшов по висхідній, і якби йому поталанило, то б мали не одну чудову книгу…».

Учитель—словесник Бойко В.Д.:

Усі, хто знав Степана Шеврякова, відзначали його виключну обдарованість: окрім педагогічного і поетичного хисту, він мав нахил до малювання, чудово грав на фортепіано та гітарі, грав у шахи (неодноразово був організатором шахових турнірів, вів шаховий гурток), знав досконало українську, російську мови, володів німецькою, складав казки. Писав переважно Степан Васильович уночі, у ту пору, коли учитель перевіряє зошити.

Педагогіка і поезія у нього злилися в одне ціле. Як і в школі, трудився наполегливо, не жаліючи себе. Пізніше він зізнається, що кожен вірш пише так, неначе вперше, що доля дала йому слово—кресало, аби ним кресати вогонь. В імя поступу, прогресу, в імя Батьківщини. Степан, неначе поспішав жити і працювати з людьми, але не поспішав видавати свій доробок. Він казав:» Не я повинен нагадувати про себе, а мене мають помічати, якщо я того  заслужив».

Бібліотекар:

Він був скромна людина,  і як кожна скромна людина, ліричний.

Особливу увагу приділяв Степан Шевряков молодим. Він вів літературну студію «Джерело» при районній редакції, прищеплював художні смаки, розвивав нахили до того чи іншого виду творчості. Та й сама його поезія суттю своєю звернена до молоді. В юнаках та дівчатах він бачив насамперед громадян і патріотів, людей духовно наснажених, мислячих.

Ганна Недзельська, лауреат літературної премії Степана Шеврякова в нарисі «Усе тобі, народе мій величний», поділилася своїми  спогадами про поета: «Запам’ятала його, бо він не міг не звернути на себе уваги, своєю ввічливістю, вихованістю, манерою розмовляти, акуратністю і вмінням одягатись. Білосніжні манжети та комір сорочки аж ламались від крохмалю, а без краватки, здавалось, і спати не лягав. Дбайливо випрасуваний костюм мов обливав його невелику, але ладну статуру. Темне волосся над високим чолом підкреслювало його вроду, світлі розумні очі, прямий ніс, чітко окреслені губи, вольове підборіддя. Розум і доброту випромінював Степан Васильович». Про себе писав наш поет:

Читець 1.

          Тільки долю свою не літами я мірятиму,

          А розквітлою вірою і розкриллям душі.

          І любов’ю, якій, наче матері, віритиму,

          І добром до людей, що у праці й вірші.

          Куй, зозуленько, куй! Як ніколи раніше

          Хочу жити тепер я

          Відчайдушно і сміливо, немов Прометей.

Про те, що Степан Шевряков дуже серйозно ставився до своєї поетичної роботи, взагалі до місця в суспільстві людини, свідчать кілька рядків із одного вірша:

           Віншуймо справу, а не славу.

            Шануймо честь, а не хвалу.

            Несімо на вівтар держави

            Й свою краплиночку малу.

Відомо, що людина своєю суттю розкривається через ставлення до матері. У Степана Шеврякова це ставлення проявляється особливо гостро. Їй він присвятив цілий цикл віршів, у яких – що не слово, що не рядок, то згусток любові. 

Читець 2.

            А мати моя –  сива,

            А рідна моя –   сива,

            сива—сивенька,

            Старенька.

            Навіть очі сині

            Стали сиві.

            Ненько!

Бібліотекар:

Чим ще зачарував нас Степан Шевряков? Циклом інтимної лірики. Тут поєдналось чисте почуття і чисто чоловіча стриманість. Для підтвердження високого образного рівня цієї лірики слугує одна мініатюра:

Читець 3.

               Вечір. Сонце. Ви. Шахівниця.

               І прозора Ваша рука,

               Що бере в полон пішака.

               Й погляд Ваш, що, мов день, ясниться.

               Мабуть, програш тут не мине,

               Хоч напружуюсь весь сталево.

               Бачу: Ви, моя королево,

               У полон візьмете й мене…

Вчитель:

Степан Васильович за природою своєю великий життєлюб і оптиміст, все ж не оминув моменту осмислення свого можливого трагічно – передчасного відходу з життя, і в сповідальному вірші, як на останньому подиху, написав про те, що  «згасне несподівано». Але для нас важать найбільше  заключні рядки, де поет постає в своїй громадянській непоступливості:

                Отак і згасну несподівано –

                Посеред гамору й роботи,

                І стихне пісня несподівана,

                Й минуть всі радощі й турботи.

                Та до останньої хвилини я

                Крізь серця біль і невагомість

                Ще дихатиму Батьківщиною,

                Допоки житиме свідомість.

Бібліотекар:

Весь свій доробок, напругу м’язів і мозку подарував Степан Васильович людям:

                Усе тобі, народе мій величний:

                Душі неопалима купина,

                Фанфар мого натхнення сурм закличний,

                Свята невтома й м’язів сталь пружна.

Степан Шевряков – поет, громадянин,твердо вірив і казав, будучи впевненим у собі:

                 Коли б не скінчилась

                 Життя мого вуличка,

                 Я в ньому залишу свій слід!

І залишив нам солов’їну поезію, ліричну спадщину та віру в перемогу добра і розуму.

Григорій Мельничук писав: «Степан Васильович самовіддано працював, творчо горів заради майбутнього. За своє коротке життя (сорок п’ять літ) він зробив дуже багато і, зокрема для навчання та виховання дітей в Капітанці, Побузькому та Голованівську. Саме про це я часто розповідав на сторінках газет, У радіопередачах, підкреслюючи: потрібно одну з вулиць райцентру, напевно Поштову, перейменувати на вулицю Степана Шеврякова, а на будинку, де жив поет, прикріпити  меморіальну дошку для увічнення пам’яті високообдарованого поета».        

Голованівці не забувають цю прекрасну людину.

Іменем Степана Шеврякова названо районну бібліотеку, на фасаді якої встановлено меморіальну дошку поета.

Газета «Там, де Ятрань», разом з районним відділом освіти Заснували літературно – мистецьку премію імені поета Степана Шеврякова. Лауреатом цієї премії відзначено Ганну Недзельську.

            Велич людська не в масштабах, а в тому спадку, що залишив він – людина – серед тих, з ким жив і працював.

            Перефразовуючи рядки з вірша Шеврякова,  скажемо і ми: тебе немає, Степане, а любов твоя – цвіте… У душах людських, у   справах земних, у зрошених травах, у хлібних ланах.

             Ім’я Степан  - в перекладі означає вінок. У барвистому вінку поета і педагога Шеврякова стільки квітів любові і тепла, що їм сяяти і сяяти, зігрівати і зігрівати наші серця.

Бібліотекар презентує книжкову виставку «Голос рідного краю» та  зокрема книги Степана Шеврякова «Ватерлінія серця» та «Заповітне».

                              Бібліографія:

1.     Шевряков С. Ватерлінія серця: Голованівськ: 1994.-- 96с.

2.     Шевряков С. Заповітне: Кіровоград: Центрально – Українське видавництво, 2011. –272с.

3.     Піддубний С. Голованівщина на межі тисячоліть: Кіровоград: друкарня газети «Народне слово», 1999. – 124с.

4.     У маминому саду. /Література рідного краю/. – Харків: «Федорко», 2011. – 240с.